Почаївська Ікона Божої Матері – чудовий символ благословенного єднання віруючих, чудес та зцілень.
Почаївська Ікона Пресвятої Богородиці – не просто святиня, це втілення великої духовної спадщини України, яка поєднує віруючих усіх конфесій. Своєю багатою історією та чудесами вона увібрала в себе душу як православ'я, так і католицизму, ставши символом істинної духовної єдності.
Ікона, створена у суворому візантійському стилі, олійними фарбами на дошці з липи, стала невід'ємною частиною Почаївської Лаври на Тернопільщині. Цей образ Божої Матері, що тримає в руці Сина Господа, з монограмами "Марія Діва" та "Ісус Христос" набув священної гармонії, закарбованої на клеймах разом зі святими: пророком Ілією, мучеником Міною, першомучеником Стефаном, і преподобним Авраамієм. Серед святих жінок на клеймах зображені Параскева, Катерина та Ірина-Діва, створюючи унікальний калейдоскоп духовності.
Вишукана риза, створена в 1866 році з 82-ї проби золота, усипана дорогоцінним камінням, стала не лише окрасою ікони, а й ще одним свідченням її божественної сили. Таємниця походження цієї ікони огорнута величним мороком часу. Чи то творіння давньовізантійських майстрів чи рук талановитих художників Болгарії, її походження залишається загадкою досі.
Історія цієї святині починається з 1597 року, коли багата вдова Ганна Гойська подарувала її монастирю. Перекази свідчать, що ця ікона зіграла ключову роль чудовому зціленні сліпого брата Анни, Філіпа. Це диво стало відправною точкою для поклоніння іконі, а сам монастир отримав щедрі дари від благочестивої Анни.
Однак у 1623 році онук Анни, каштелян Анджей Фірлей, за віросповіданням кальвініст, порушив заповіт бабусі, викравши ікону. У 1644 році вона повернулася, можливо, за порадою ігумена Іова Железа, який звернувся до Люблінського суду. Повернувшись на історичну батьківщину, ікона повернула собі як своє місце, так і колишнє шанування віруючих.
Благословенна "Богоматір Почаївська" стала символом оборони монастиря від татарської навали у 1675 році. Почаївський монастир, хоч і був слабо укріплений, проте зміг відбити напад, а ікона залишилася на своєму законному місці у цілковитій безпеці.
У період з 1713 по 1832 Почаївський монастир належав уніатському ордену василіанів. За цей час монастирські хроніки стверджують про 539 випадків зцілення, пов'язаних із іконою. 1773 року папа римський Климент XIV, на прохання канівського старости Миколи Василя Потоцького, виготовив дві корони з чистого золота: одну для Діви Марії, іншу для немовляти Ісуса. Так розпочався новий розділ у житті Почаївської ікони.
З того часу більшість списків цієї ікони, чи то православні, чи католицькі, зображуються з коронами, що надають їм не тільки божественну святість, а й царську велич.
Образ Почаївської Божої Матері не піддається суворим рамкам, іноді представляючи Марію та Ісуса без корон, або у їхньому "первинному" вигляді. Коронація в 1773 році надала іконі додаткову велич, зміцнивши зв'язок віруючих з цим духовним артефактом.
Списки цієї ікони, створені з любов'ю та відданістю, стали своєрідним хронікономіконом віри. Вони мають відбиток часу і надихають своєю духовною глибиною. У кожному мазку видно не лише красу, а й таємничу історію Почаївської Божої Матері.
Вшанування ікони відбуваються 12 квітня, 5 серпня та 21 вересня. У ці дні віруючі звертаються до ікони за зціленням від різноманітних захворювань і благословенням Богородиці. Ці дати стають своєрідним мостом між Небом і землею, в якому людська віра зустрічає духовні дари тут, на Землі.
Почаївська Ікона Божої Матері несе своє благословення крізь віки, а світло її духовної єдності тепер простягається по всьому світу. У її історії та витонченості не лише відображена глибока символіка християнської віри, а й втілена вічна привабливість духовних таємниць. Серця віруючих, як іскри від цієї святині, іскряться благословенням та натхненням, наповнюючи наш світ змістом та світлом.
