Стефан Архідіакон: Святий, Першомученик та Проповідник
В історії християнства Стефан Архідіакон посідає особливе місце. Його життя було сповнене віри, служіння і готовності принести себе у жертву за свою віру в Ісуса. Розглянемо докладніше життєвий шлях цього визначного святого.
Стефан, апостол від сімдесяти, народився в Єрусалимі за часів, коли рання Церква лише починала своє поширення. Його батько був греком, а мати - юдеянкою, що внесло різноманітність у його культурну спадщину та світогляд. З дитинства він був оточений навчанням про віру та єврейські традиції, але саме в християнстві він знайшов своє справжнє покликання.
Прагнення до служіння завжди було головним мотивом життя Стефана. Після його посвяти в диякона, Церква побачила в ньому талановитого проповідника та гарячого захисника християнської віри. Його проповіді відрізнялися ясністю, переконливістю та сміливістю у захисті християнських переконань перед опонентами.
Святий першомученик архідиякон Стефан серед семи дияконів був обраний на справу служіння бідним християнам і вдовам, а також доставці їм необхідного харчування.
Завдяки своїм здібностям та премудрості він був поставлений першим із них і тому називався архідияконом. Старанно допомагаючи апостолам у даруванні нужденним християнам милостині та задоволенню їхніх необхідних потреб, святий Стефан, сповнений віри та сили духу, чинив серед народу великі знаки та чудеса.
Він зцілював хворих, сліпим повертав зір, кульгавих робив здатними ходити. Благодать Святого Духа вабила його любов'ю до утвердження віри у вірних, а невірних своїх співвітчизників викривав у невірі та вбивстві Спасителя.
Але служіння святого Стефана не обмежувалося лише благодійністю та милосердям. Він також був пристрасним проповідником та захисником християнської віри. Його мудрість і відвага привертали увагу багатьох, але викликали неприязнь у недоброзичливців. Внаслідок чого святого Стефана стали переслідувати і звинувачувати у богохульстві.
Писання розповідає, що деякі з синагоги, з Кілікії та Азії вступили в суперечку з архідияконом Стефаном, але не могли встояти проти мудрості та Духа, коли він говорив. Тоді, збентежені, вони вдаються до наклепів: змусивши деяких людей сказати, що диякон Стефан не перестає вимовляти хулеві слова на Мойсея і Бога, вони обурюють народ і старших і схопивши святого, тягнуть його в синедріон.
Вирували пристрасті, кипіла лють навколо, але незворушно стояв серед цих убивчих зборів лагідний Стефан, і обличчя його сяяло, як обличчя Ангела. І всі, бачачи його, дивувалися. Коли він доводив, що розп'ятий ними Христос є істинним Месією, передбаченим пророками, вони слухали його з обуренням і гнівом.
Стефан, сповнений Духа Святого, сміливо викривав своїх супротивників, вказуючи на їхню завзятість у протиставленні Божій волі та істині. У відповідь на наклеп та звинувачення, він підняв свій погляд до неба і побачив славу Божу та Ісуса, що лише зміцнило його віру та рішучість. Цей момент став свідченням його духовної сили та готовності прийняти мученицьку смерть.
Злі наміри його ворогів були яскраво відображені у їхніх діях. Вивівши його за місто, до смерті забивши камінням у долині, але навіть у момент смерті він не забував виявити милосердя, молячись про прощення для своїх вбивць. Цей акт смирення і любові став завершенням його благородного життя і наголосив на його видатному духовному статусі.
Його мученицька смерть, описана в Діях Апостолів, стала першим документованим випадком мучеництва святого, що походив з єврейської діаспори в ранній християнській історії.
У православній церкві день вшанування пам'яті святого Стефана (Степана) 27 грудня.
Життя і послання святого продовжують надихати віруючих по всьому світу та в наші дні. Його приклад стійкості у вірі, любові до Бога та ближнього залишається актуальним і зараз. Пам'ять про нього живе у серцях віруючих та в історичних хроніках як про дивовижне свідчення сили віри та істини християнства.
Святий Стефан Архідіакон - постать, яка назавжди залишиться в серцях віруючих як символ вірності, мужності та любові до Бога та ближнього. Його життя, приклад стійкості та служіння, покликані вічно надихати нас до подвигів віри та служіння.
